Чому сталий мир між Україною та Росією неможливий, поки триває окупація

Війни можуть завершуватися тимчасовими угодами, перемир’ями та дипломатичними компромісами, але справжній і сталий мир неможливий, коли одна країна окуповує території іншої. Це історична закономірність: жоден народ не мириться з тим, що його землю відібрали силою. Рано чи пізно окуповані території повертаються до свого законного власника.

Окупація – не вирок: історичні прецеденти

1. Прибалтійські країни та СРСР
   У 1940 році Радянський Союз окупував Литву, Латвію та Естонію, включивши їх до свого складу. Десятиліттями радянська влада намагалася знищити національну ідентичність, нав’язуючи русифікацію та радянську пропаганду. Але це не зупинило прагнення прибалтів до свободи. У 1991 році всі три країни швидко відновили незалежність, довівши, що навіть довготривала окупація не є вироком.
2. Азербайджан та Нагірний Карабах
   Понад 30 років Вірменія контролювала Нагірний Карабах (Арцах), оголосивши його «незалежною республікою». Світ визнавав територію частиною Азербайджану, і в 2023 році історична справедливість була відновлена – Баку повернув свої землі, попри десятиліття окупації.
3. Німеччина у Другій світовій війні
   Гітлерівська Німеччина під час Другої світової війни окупувала величезні території Європи, включаючи Україну та Білорусь. Якби ця окупація збереглася, сьогоднішній світ виглядав би зовсім інакше. Але історія показала, що загарбницькі війни зрештою завершуються крахом агресора, а окуповані народи отримують свободу.

Російська анексія: марні спроби закріпити окупацію

Росія робить усе можливе, щоб закріпити окупацію українських територій – проводить паспортизацію, змінює адміністративні кордони, вносить захоплені області до своєї конституції. Але вся ця легалізація на папері нічого не означає, бо історія доводить: території повернуться законному власнику.

До речі — репресії росіян проти кримських татар у Генічеському районі

1. Примусове «перевиховання» не працює
   Росія змінює навчальні програми, насаджує свою ідеологію та примушує українців приймати російське громадянство. Але ці методи не змінять національної ідентичності людей. Приклад Прибалтики та Західної України після радянської окупації показує, що, незважаючи на роки русифікації, люди зберігають власну культуру та прагнення до свободи.
2. Анексія в конституції не означає, що території залишаться у РФ
   Росія записала окуповані території України у свою конституцію, але це не означає, що вони залишаться у її складі назавжди. Світ не визнав анексію, а історія доводить, що окуповані території зрештою повертаються. Навіть СРСР розпався, хоча його кордони здавалися незмінними.
3. Адміністративна інтеграція – це ілюзія
   Перенесення російських законів, рубля та чиновників на окуповані території не робить їх частиною РФ. Так само діяли радянська влада у Східній Європі, Третій Рейх в окупованих країнах – але зрештою всі ці спроби зазнали краху.

Чому Україна неминуче поверне свої території?

1. Неможливість примирення з окупацією
   Україна не погодиться на жоден «мирний договір», який закріплює втрату територій. Будь-яка спроба заморозити конфлікт лише відкладе неминучий реванш.
2. Світова підтримка України
   На відміну від 2014 року, сьогодні міжнародна підтримка України безпрецедентна. Жодна цивілізована країна не визнає анексії, а це означає, що Росія не зможе закріпити свою окупацію.
3. Нестабільність самої Росії
   Росія – це країна, що живе у стані внутрішньої кризи. Санкції, економічний занепад та невдоволення всередині самої федерації роблять її позиції вразливими. У майбутньому це неминуче призведе до ослаблення контролю над окупованими територіями.

В тему — за матеріалами ДБР засуджено дезертира з Генічеська

Сталий мир можливий тільки після деокупації

Окуповані території України – це не просто географічний фактор, а питання національної честі, справедливості та міжнародного права. Росія може записувати ці землі у свої закони, змінювати адміністративні кордони та проводити насильницьку інтеграцію, але це нічого не змінить.

Історія доводить: жодна окупація не є вічною. Рано чи пізно загарбник втрачає контроль, а захоплені території повертаються додому.