Максим Очеретько. Железный марш из Украины в Азербайджан осенью 1941 года.
В 1965 году журналист «Приазовской правды» Леонид Бабаскин опубликовал статью «Залізний марш».
Це було в серпні тривожного сорок першого. Директора Новогригорівської МТС Панфіла Титовича Лозового терміново викликали в райком партії. Йому дали розпорядження організувати евакуацію техніки і людей на схід, а що не можна було з собою взяти — надійно заховати, або, в крайньому разі, знищити.
Повертаючись на полуторці з міста в Новогригорівку, колишній дніпропетровський робітник, двадцятипятитисячник П. Т. Лозовий ще і ще раз прикидав, як краще виконати наказ партії.
По-господарськи зібралися механізатори в далеку дорогу на Кавказ. Для всіх 78 тракторів запасли потрібні деталі, на підводи навантажили мотори, а в польові вагончики — 2 верстати.
То був справжній залізний марш. Серед його учасників не знайшлося жодної людини, яка б хоч на хвилину тоді проявила легкодухість. Всі механізатори, а їх було більше двохсот, відчували себе справжніми солдатами, об’єднаними в єдиний колектив загальним прагненням вивезти з території, якій погрожував окупацією ворог, всі народні цінності.
Траплялись, правда, такі моменти, коли здавалося, що вся колона опиниться в оточенні, потрапить до ворога. Ставши біля села Кирилівки для проведення техогляду тракторів, механізатори дізналися від жителів, що далі на схід можна пробитися тільки єдиним шляхом — берегом моря, бо біля Мелітополя вже лютували гітлерівці.
Але ту дорогу перетинала хоч мілка, та непроїжджа для колісних «ХТЗ» затока. На щастя в колоні був один велетень «ЧТЗ». З допомогою його всі «ХТЗ» і «Універсали» були перетягнуті на той бік затоки. Але через кілька кілометрів «ЧТЗ» вийшов з ладу. Щоб трактор не залишався ворогові, його зіштовхнули з прибережної кручі в море. Наче за близькою людиною заплакав тракторист Антон Дзюба, коли його машину поглинули каламутні хвилі. Та іншого виходу не було: в кількох кілометрах вже чулись вибухи бомб і снарядів.
Більше трьох місяців тривав цей марш. Кілька разів колону обстрілювала і бомбила ворожа авіація. Після кожного нальоту один-два трактори виявлялись пошкодженими. Однак ніщо з техніки не потрапило до ворога.
Взимку 1941 року новогригорівці, нарешті, досягли Азербайджану і зупинилися в селі Хиндристан Агдамського району, де заснували нову машинно-тракторну станцію. Восени 1943 року територія Херсонщини була звільнена від ворога. Новогригорівці знову повернулися в рідне село, щоб своєю працею на полях кувати перемогу над гітлерівцями.
Більше двадцяти років минуло відтоді. Багато учасників того залізного маршу й зараз трудяться в колгоспах нашого району на улюбленій роботі. А. Мойсеєнко очолює бригаду №2 комуністичної праці в колгоспі ім. Кірова, П. Т. Лозовий, якому в квітні минуло 60 років, очолює один з цехів на Генічеському рибоконсервному заводі.
Як дорогу реліквію зберігають в колгоспі «Шлях Ілліча» польовий вагончик, який побував в Азербайджані і потім повернувся в Приазов’я. Він, цей вагончик, — свідок великого героїзму і мужності людей, зброєю яких в роки війни була самовіддана праця на благо Вітчизни, прагнення внести свій вклад у жадану перемогу.
